"Шевченко на засланні" Корнила Устияновича. Історія створення картини

<p>Корнило Устиянович (1839 &mdash; 1903)</p>

Року 1858 молодий художник, родом з підльвівського села Вовків, їде здобувати мистецьку освіту до Відня. Під час навчання у Віденській академії мистецтв Корнило Устиянович перейнявся русофільськими ідеями. Там він потрапив до гуртка слов’янських інтелігентів, що об’єдналися довкола Михайла Раєвського, попа при російському посольстві. 

Проте ідеї "русского міра" викликали в митця більше запитань, аніж відповідей. До того ж через москвофільські погляди батька — отця Миколи Устияновича — Корнило знав російську краще, ніж руську, хоча й вимовляв слова на український манер. Але в родині Устияновичів спілкувалися переважно польською.

У Віденській академії мистецтв Корнило Устиянович потоваришував із польськими митцями Артуром Ґротґером та Андрієм Грабовським. Імовірно, у їхньому колі він познайомився з істориком і художником Броніславом Залеським, який був близьким товаришем Тараса Шевченка на засланні. Це знайомство було для Устияновича доленосним.

Аральське море та гори Каратау

Після розгрому Кирило-Мефодіївського товариства 1847 року Тараса Шевченка заслали солдатом в Окремий Оренбурзький корпус на невизначений термін із забороною писати й малювати. 

Проте через рік Шевченка долучили до складу Аральської описової експедиції. Це дало художникові змогу на деякий час звільнитися від військової муштри й суворого нагляду, а ще — малювати. 

<p>Броніслав Залеський&nbsp; (1819 &mdash; 1880)</p>

— На папері Шевченко був солдатом охоронної роти, але насправді  йому довелося брати участь в експедиції як художнику, — розповідає Тетяна Чуйко, заступниця генерального директора Національного музею Тараса Шевченка. — Ці експедиції організовували не лише з науковою метою задля вивчення берегів Аральського моря та його флори і фауни, а насамперед для пошуку корисних копалин й опанування Російською імперією віддалених земель. 

Повернувшись із майже півторарічної експедиції, Шевченко упорядковував матеріали вже в Оренбурзі. Оскільки обсяг роботи був великий, на допомогу йому дали польського засланця, рядового Броніслава Залеського, якого заарештували 1846 року за революційну діяльність. 

— Шевченко відстоював українське питання, Залеський — польське, але об’єднувало їх антиімперське спрямування. Оскільки Залеський теж цікавився малюванням, то він дуже прискіпливо з етнографічною точністю підходив до зображення того, що бачив навколо себе, а Шевченко поправляв деякі моменти в його альбомі, — зазначила  Тетяна Чуйко.

Року 1851 Тарас Шевченко  у складі експедиції вирушив в гори Каратаунині це територія Казахстану розвідувати родовища кам'яного вугілля. Серед її учасників були друзі Шевченка — геолог Людвік Турно та Броніслав Залеський. Під час дослідження вони жили в одній казахській кибитці. Їхню щоденну працю та побут художник зобразив на малюнку, відомому з умовною назвою "Т. Г. Шевченко серед товаришів". 

Після смерти Миколи І, 1856-го, Залеський звільнили зі служби. Коли повернувся після солдатської каторги до рідного білоруського села Рачкевичі, отримав від Шевченка листа: "Не забувай мене! Оточать тепер тебе багато розумніших і кращих людей — дай Боже! Але повір, друже, мій дорогий, що небагато буде таких, які щиріше, ніж я, любити тебе будуть".

Натомість Тараса Шевченка звільнили лише через рік після численних клопотань товаришів. Залеський і Шевченко товаришували й листувалися до останніх днів художника та поета. 

Від русофільства до українства

Спогади Залеського про роки спільного заслання із Шевченком в оренбурзьких безлюдних степах неабияк вплинули на вихованця Віденської академії Корнила Устияновича. 

До того ж після смерти Тараса Шевченка його поезія стала ще популярнішою. У 1860-роках у Львові Шевченкові твори друкували у пресі, а "Кобзар" став настільною книгою. 

Року 1863 Устиянович повернувся з Відня на Галичину. Його сумніви щодо русофільських поглядів лише посилилися. А після візиту до Російської імперії митець остаточно прозрів: 

"Я застановлявся: "Що? Як? І я перевертень?" — і був часами такий розлад в моєму серці, що я ставав до всякої праці неспосібним. Тоді ставав переді мною мій добрий, чесний і сумирний, а такий нещасний народ… В моїй душі піднімався відпір і завзяте бажання не датись, і спрага помсти. Щось неначе шептало мені у вухо: "Ти грішиш, ти тяжко грішиш! Не покидай свого народу".

Корнило Устиянович взявся читати українську літературу: Марка Вовчка, Шевченка, Куліша, Нечуя-Левицького. У 1868 році долучився до створення у Львові товариства "Просвіта". Декламував Шевченкові вірші на імпровізованих сценах.

Ескізи в Записнику-шкицівнику 

Коли саме Корнило Устиянович написав картину "Шевченко на засланні", достеменно не відомо. Дослідники припускають, що наприкінці 1860-х — на початку 1870-х років. Роботу над полотном художник почав із начерків композиції. Спершу у своєму шкицівнику записна книжка Устиянович олівцем намалював Шевченка в різних ракурсах.

— Різні генерації художників зображували поета на засланні переважно у стані задуми чи зажури. Погляд Шевченка на полотні Устияновича збиває з ніг, він сповнений непокори. Митець інтерпретував образ поета на засланні як ніхто інший, він зміг передати і самозаглиблення, і непокору водночас, — тлумачить Тетяна Чуйко.

Устиянович зобразив Шевченка на тлі пустельного берега Аральського моря і занедбаного кладовища. Імовірно, цю місцевість художник бачив на офортах Броніслава Залеського, які він видав у Парижі 1865-го в альбомі "Життя киргизьких степів". 

— Шевченко відобразив надгробок за допомогою акварелі, Залеський те саме місце відтворив в офорті, а коли ми дивимося в лівий нижній кут картини Устияновича, бачимо цей же надгробок із незначними змінами, — звертає увагу на деталі композиції Тетяна Чуйко. — Надгробки на другому плані за спиною Тараса Шевченка ми можемо побачити також на його роботі "Казашка Катя". Устиянович вдався до синтезування матеріалів, зафіксованих у малюнках з Аральської і Каратауської експедицій. Першим це спостеріг шевченкознавець Олександр Федорук.

Музейне надбання

Корнило Устиянович першим у західноукраїнському малярстві звернувся до образу Тараса Шевченка і став засновником мистецької Шевченкіани. "Окрім картини "Шевченко на засланні", підо впливом творчости художника і поета Устиянович написав також й інші свої твори", — розповідає Оксана Жеплинська, завідувачка відділу українського мистецтва ХVІІІ — початку ХХ ст. Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького. 

На основі Шевченкових творів Устиянович намалював картини "Семен Палій, лихом недобитий", "Мар’яна-черниця", "Чернець". Наприкінці 1890-х створив "Портрет Шевченка" .

У працях дослідників картина Устияновича трапляється з різними назвами: "Шевченко на тлі краєвиду", "Шевченко-солдат на Аральському морі". У 1941 році твір з назвою "Тарас Шевченко на березі Аральського моря" з приватної колекції передали Національному музею у Львові імені Андрея Шептицького, у фондах якого її зберігають донині.

— Тривалий час картину зберігав священник Олександр Стефанович. Можливо, він придбав картину в самого Устияновича чи в його родичів, — припускає Оксана Жеплинська. Але в музей вона потрапила не від Стефановича, а від невідомої громадянки Меркулової. А як картина опинилася в неї — не відомо.