Піймати "Вовка"

Гроші з лісу

"Керівником загонів УПА в області Галичини є Шухович", — йдеться в документі НКВС від 23 травня 1944 року. Попри помилку в написанні, уточнено: "Прізвище справжнє". Червона армія повністю зайняла край через пів року. У листопаді НКВС завів справу на керівників українського Руху опору — "Берлога". 

<p>Роман Шухевич на Волині, 1940-ві роки</p>

Хто такий Шухевич, чекісти дізнавалися поступово. Спочатку видали наказ встановити його родинні стосунки. У довідку потрапило 28 осіб. Також розшукували "всі дружні та ділові зв’язки, хто навчався і закінчив Львівський політехнічний інститут в період 1932—1934 років". У січні 1945-го за донесенням агента "Костюшка" стало відомо про рекламну компанію "Фама", яку Шухевич заснував у 1930-х: "Вона виготовляла торговельну рекламу всіх тогочасних українських фірм під Польщею". Також дізналися, що Шухевич воював у Карпатській Україні, а після програної боротьби втікав додому через Югославію, звідкіля привіз доньці "дуже красиву ляльку". "Костюшко" розповів і про розлучення з дружиною, здійснене "щоб відвести очі німцям та українцям, начебто вона не має нічого спільного з Романом, хоча отримувала від нього (з лісу) великі суми грошей".

Того ж року в полоні опинився Олександр Луцький, один із найближчих однодумців Шухевича. Вони разом перебували в ОУН, "Нахтіґалі", 201-му шуцманшафт-батальйоні та УПА. Його свідчення заповнили прогалини в розумінні останніх років діяльности підпілля. Через рік Луцького розстріляли. Водночас допитали дружину Шухевича, через свою мережу поширювали його фотокартки. У жовтні НКВС завів на командира окрему справу. Її назвали "Вовк".

13-річний "ветеран"

Отож органи мали достатньо інформації про Романа Шухевича, але не знали, де його шукати. У лютому 1946 року розробили "План з виявлення каналів зв’язку з Шухевичем". Головну роль відвели спостереженню за його 63-річною матір’ю. На якийсь час її навіть затримали. Водночас намагалися застосувати агентуру до паралізованого батька Йосипа Шухевича. Допитували дружину Володимира Рожанковського — двоюрідного Романового брата. Вона назвала 45 осіб, які могли контактувати з командиром. Далі до співпраці схилили самого Володимира. Той отримав агентурний псевдонім "Ленський" — пряме посилання на персонажа "Євгенія Онєгіна" Пушкіна, де Ленський: "Красавец, в полном цвете лет, поклонник Канта и поэт".

Рожанковський працював у Музеї художнього промислу. Він повідомив про двох своїх співробітниць, які допомагали Романовому старому батькові. Одна з них — Ірина Бабій, вдова директора академічної гімназії Івана Бабія, якого вбив бойовик ОУН. Інформацію надіслали міністру держбезпеки УРСР Сергієві Савченку.

Ще одна зачіпка з’явилася через сина командира — 13-річного Юрка. Той перебуває під наглядом у сиротинці в Чорнобилі на Київщині. Виявилося, підліток надіслав до військкомату в Лопатині — тодішньому райцентрі, неподалік рідного села своєї матері — прохання надати довідку, що він служив у Червоній армії. Чекісти сприйняли це як "сигнал батькові". Ймовірно, у військкоматі чи на пошті була людина, яка контактувала з підпіллям і передала командирові адресу сина. 

Однак дійсно важливих інформаторів МДБтак 1946 року перейменовано НКВС не мало. Коли восени 1947-го влаштували опізнання якогось загиблого підпільника, низка свідків щиро стверджувала, що це — Роман Шухевич. Ситуацію змінило затримання осіб із найближчого оточення "Вовка". 

"Очі бистрі, голос м’який"

У вересні 1947 року в полон потрапила зв’язкова Катерина Зарицька. Понад пів року вона не видала жодної інформації про командира. Але наприкінці березня зламалася. МДБ розіслало своїм підрозділам опис Романа Шухевича: "Середнього зросту, худорлявий, білявець, великі вуха, волосся зачесане назад, лице худорляве, продовгасте з ластовинням, ніс тонкий, прямий, довгий, губи тонкі, очі сірі, бистрі, брови широкі, розмовляє тихо, швидко, голос м’який, в русі швидкий. Носить цивільні костюми, форму радянського офіцера чи військовий костюм англійського покрою. Переховується у містах, селах і лісових схронах".

Тим часом Юрко Шухевич втік із сиротинця і намагався викрасти свою сестру Марусю із сиротинця поблизу міста Сталінетепер Донецьк. Там його впіймали чекісти. Хлопець зізнався, що був на Галичині й зустрічався з батьком. Водночас дізналися, що "Вовк" має проблеми з серцем і часто відвідує лікарів у Львові. 

"Ленський" подав розширений список контактів Шухевича — 34 особи. У в’язниці опинилася Ольга Гасин — дружина начальника військового штабу УПА Олекси Гасина. Їй у довіру втерлася агентка "Зірка". Так дізналися про зв’язкову командира Галину Дидик — "Анну". Імовірно, обоє тоді перебували у Львові. МДБ випрацювало докладний план пошуку. Він передбачав створити кілька груп: 

1. Із агентурних дій (мала залучити всю агентуру, щоб вербувати осіб та оточити всі квартири, які відомі як "явочні"). 
2. Із здійснення активних чекістсько-пошукових заходів. 
3. Оперативного стеження.
4. Слідчу (відповідала за допити підпільників та слідство над ними). 
5. Із використання агентів-бойовиків.

Треба було встановити всіх, хто навчався з Шухевичем у Політехніці і проживав у Львові. Також потрібно було знайти вихідців із села Шибалин Бережанського району, звідкіля походила Галина Дидик. 17 пошукових груп, кожна по 2—3 особи, ретельно прочісували різні місця, згадані у справі. До пошуку залучали працівників залізниці.

Від Великого Любіня до Сочі

У квітні 1949 року міністр Савченко затвердив новий план. До нього додали усіх лікарів, які були згадані у справі. У кожній львівській аптеці повинен був бути агент МДБ. Сексотів підсаджували в камери до затриманих підпільників і їхніх родичів. Одного священника звільнили з в’язниці за хабар — сподівалися, що так оточення командира спробує "викупити" Катерину Зарицьку. Трьох членів оперативної групи на 10 днів відправили на курорт Великий Любінь, де лікували від ревматизму. Чергували на дорогах. 

Встановили імена п’ятьох зв’язкових Шухевича: Галини Дидик — "Анни", Ольги Ільків — "Роксоляни", Стефанії Буцяк — "Марти", Галини Голояд — "Марти" та Дарії Гусяк — "Дарки". Мали їхні біографічні дані та інформацію про родичів. Список адрес, які ті відвідували, налічував десятки пунктів. "Вовка" шукали навіть у Сочі — бо туди поїхав відпочивати його дядько Тарас Шухевич. 

У серпні 1949 року було створено окрему чекістську групу для пошуку Шухевича у Львові. Діяли дедалі жорстокіше. Романових родичів і близьких чи його зв’язкових викликали до МДБ і після розмови мали "вирішити питання його/її вербування чи арешту". Дедалі частіше у планах МДБ траплялося словосполучення "литерное мероприятие". Так називали дії із негласним застосуванням оперативної техніки — прослуховування чи фотографування. А ще існував такий план: арешт підпільників, "визволення" з-під варти з допомогою переодягнених на вояків УПА чекістів, допит нібито своїми й повторний арешт. Дізнавшись про наради УПА в Іловському лісі, МДБ відправило туди 14 груп по 10 осіб, споряджених радіостанціями, зі собаками. Кожна мала обстежити свою ділянку лісу, влаштувати засідки чи пункти спостереження. 

"Шухевич відомий як сильний ОУН-івський конспіратор, — йдеться в одній довідці. — Навіть наближені до нього особи, з якими він переховується, не знають його прізвища, псевдо та посад в ОУН-івському підпіллі. Влітку він переважно переховується в лісових масивах, базуючись на відданому йому ОУН-івському підпіллі. Взимку — в населених пунктах чи містах під відповідним легальним прикриттям". 

Заступник начальника управління 2-Н МДБ УРСР підполковник Іван Шорубалка вимагав від начальника УМДБ Львівської области звіту про проведені заходи. Однак звітувати особливо не було про що. Відшукати командира допоміг випадок. 

Вічна справа

26 лютого 1950 року в Чорному лісі на Львівщині загинуло четверо підпільників, зокрема й керівник СБ Рогатинщини "Демид". МДБ знало про його близькість до Шухевича, тож негайно розпочало активні пошуки в цьому районі. Ліс поділили на 8 дільниць, на які залучили 1517 оперпрацівників, офіцерів і солдатів. Це окрім слідчої групи та військового резерву.

Тоді ж агентка "Павличка" повідомила, що має важливу інформацію. Цю дівчину завербували ще 1948-го, та вона повернулася в підпілля й розповіла про співпрацю з чекістами. Два місяці до того знову здалася в руки МДБ. Обіцяла допомогти відшукати Дарію Гусяк за умови, що звільнять її затриманого брата. Виявилося, що 2 березня "Дарка" навідувалася до тітки, яка мешкала на вулиці Леніна у Львові, й обіцяла зайти наступного дня. За вказаною адресою відправили шістьох офіцерів і жінку-лейтенантку, переодягнену на селянку, з продуктовою сумкою. "Дарку" затримали на вулиці. Вона намагалася дотягнутися до ціанистого калію та пістолета, але не вдалося.

Гусяк пробувала через співкамерницю передати записку в село Білогорща. Однак це була сексотка "Роза". На світанку село оточили чекісти. Подальша історія відома. Зі звіту міністру держбезпеки СРСР Вікторові Абакумову: "Ввійшовши в будинок, наша група приступила до операції, під час якої Шухевичу запропонували здатися. У відповідь на це Шухевич вчинив збройний спротив, відкрив вогонь з автомата, яким убив майора Ревенка — начальника відділу Управління 2-Н МДБ УРСР — і, попри вжиті заходи щодо захоплення живим, під час перестрілки був убитий". Справу "Вовк" можна було закривати. МДБ повідомляло, що четверо родичів командира заарештовано, восьмеро оформлені на виселення, одного готують до вербування, щоб знайти інших зв’язкових, ще один завербований і направлений на пошук підпілля. Під репресії потрапив навіть "Ленський".

Останній документ, підшитий до справи, датований травнем 1961 року. У ньому йдеться, що архівна справа формуляр 207334 томи "має  історичну цінність", а відтак її потрібно зберігати "вічно".