Кількісні докази геноциду українців

Від 2,5 до 7 мільйонів

Протягом багатьох років архіви в СРСР були закритими. Тож ми не мали достатньо інформації. А щоб ґрунтовно проаналізувати ті події, потрібно було робити припущення. Сьогодні ми маємо майже повну інформацію про Україну тих років. Є різні оцінки від різних дослідників про кількість жертв Голодомору в Україні: від 2,5 мільйона до 7 мільйонів.

У своїх розрахунках ми спираємося на дані переписів населення СРСР у 1926, 1937 та 1939 роках, а також на дані про смертність, народжуваність і міграцію між цими роками. Так, деякі показники були сфальсифіковані. У дослідженні кількості жертв Голодомору ми почали з того, що оцінили якість чисел. У деяких випадках помилки ненавмисні, як у будь-якій системі реєстрації народжень і смертей. Завжди є недореєстрація, навіть у нормальний час. Що сталося у 1932–1993 роках? Було раптове зростання смертності, і загси не були здатні впоратися з такою кількістю реєстрацій. Ми оцінюємо, що в 1933 році більш ніж половину усіх смертей не зафіксували.

Припустімо, що 7 мільйонів – правильна цифра. Проведімо основну демографічну перевірку. Розгляньмо перепис населення 1926 року – цей перепис достатньо якісний. Потім оцінимо число смертей, народжень і мігрантів щороку. Відтак візьмімо перепис 1937 року, який мав “політичні проблеми”, але його перевірили спеціалісти-демографи з Росії, України та інших республік. Загалом він прийнятний.

Натомість перепис 1939 року було сфальшовано. Дослідники знайшли в архівах у Москві документ, що описує, як його підробили. Дані про людей з України, які перебували в таборах ГУЛАГу в Росії, переносили в українські села замість того, щоб приписувати їх Росії. Ми скоригували розрахунки, зважаючи на це.

Коли починаєш із перепису 1926 року, додаєш оцінки народжень, смертей та сальдо міграції щороку, то отримаєш річні оцінки населення. Якщо оцінки народжень, смертей та міграції правильні, то оцінки населення в роках переписів мають дорівнювати числу населення у переписах. Наша оцінка смертей від голоду в 3,9 мільйонів за 1932–1934 роки дає число населення на 1939 рік, що збігається із скоригованим числом населення перепису 1939 року. Важливо зазначити, що оцінка у 3,9 мільйонів не точна. Ймовірне відхилення у +/- 10 %, але не 79 % (від 4 до 7 мільйонів).

Якщо справді було 7 мільйонів втрат, то треба пояснити додаткових 3 мільйони смертей від 1935 до 1939 року. Є дві можливості: або було 3 мільйони росіян, які приїхали до України після голоду, здебільшого на село (що, як ми знаємо, не є правдою), або українські жінки мали народити достатньо дітей, щоби покрити ці 3 мільйони. За умови народження тих трьох мільйонів, українські жінки повинні були б мати, у середньому, по 20 дітей. Очевидно, це нереально.

⅘ усіх смертей відбулись у перше півріччя 1933-го

Якщо поглянути на місячні втрати від голоду 1932 року, можна побачити, що вони високі, але нижчі, ніж було далі. Починаючи із січня 1933 року, смертність у сільській Україні “вибухнула”. У червні місячні втрати всієї республіки були вдесятеро вищі, у Київській та Харківській областях – уп’ятнадцятеро. Французький історик Ален Блюм помітив стрімке зростання смертності 16 років тому і написав, що це “унікальний феномен, не знайдений в жодному іншому європейському голоді”. Це свідчить, що Голодомор – особливий голод.

У 1932 році, як стверджує історик Станіслав Кульчицький, голод був в усьому СРСР. Здебільшого через колективізацію. Але щось сталося наприкінці 1932 року – смертність почала раптово зростати. У січні у всій Україні голод спричиняв близько трьох тисяч смертей щодня, у червні 1933 – 28 тисяч. Це не так добре відомо навіть серед дослідників Голодомору. За перші сім місяців 1933 року в сільських поселеннях сталося більш ніж 70% усіх смертей Голодомору. 

Станіслав Кульчицький подає дві головні причини вибуху смертей на селі у 1933 році. По-перше, влада почала шукати в селян сховане зерно. У нас є свідчення тих, хто вижив: забрали не лише зерно, але й всю їжу. По-друге, Сталін закрив кордон між Україною та Росією і Білоруссю в січні 1933 року, адже тисячі українських селян їхали туди у пошуках їжі. Комуністична партія в тих регіонах повідомляла про багатьох прибулих, які розповідали, як помирають люди в Україні. Тих селян арештовували та відправляли назад до їхніх сіл.

До того ж, паспорти в Україні запровадили лише для містян. Селян, які їхали до Києва чи Харкова, шукаючи їжі, до міст не пускали, оскільки у них не було документа. Також постанова Центрального Виконавчого Комітету СРСР, ухвалена в березні 1933 року, ускладнила селянам вихід із колгоспів та виїзд зі села. Фактично, вони були в’язнями у своїх селах, засудженими на смерть від голоду.

Усе це, вважає Станіслав Кульчицький, спричинило зростання смертності. Але коли ми аналізували хронологію подій, то побачили, що вони могли б мати ефект до середини квітня. Пошуки зерна припинили в середині березня, а люди, які могли померти, померли до цього місяця. Однак смерті продовжували зростати до червня, тож гіпотеза Кульчицького не пояснює подальший ріст.

Ми знаємо, що тільки в Україні та на Північному Кавказі влада дозволила використовувати резерв насіння – зерно для наступного врожаю, щоб виконати хлібозаготівельні норми. Крім того, був фонд надзвичайної ситуації – його забрали теж. Селянам, які отримували платню зерном у колгоспах, сказали повернути його. Тож коли криза найсильніше вдарила в березні-квітні 1933 року, люди помирали всюди, в усіх місцевостях. Не було резервів, щоби врятувати тих людей. Не було нікого, хто намагався б їх врятувати.

Кризова ситуація на початку 1933 року мотивувала Сталіна надати Україні харчову допомогу. Насправді, це було для того, щоб допомогти врожаю. Наказ був такий: ця їжа призначена людям, які хочуть працювати в полі. Ті, хто не мав сили, харчів не отримував. І це були мінімальні норми. Урезультаті їжа не допомогла, адже смертність продовжувала зростати до червня, коли уже з’явився новий врожай.

Голод в УСРР і голод в РСФСР

Ми також порівняли ріст смертей на селі в 1933 році в Україні та Росії. У деяких регіонах РСФСР був подібний вибух смертності: в Автономній республіці німців Поволжя та на Кубані. Велику різницю ми помітили, порівнявши Чорноземну область Росії, що також була регіоном виробництва зерна, і Київську та Харківську області. У Чорноземній області зростання смертності відбувалося, але було низьким, а в Київській і Харківській областях – високим.

Чому виникла така різниця? У нас є змінні, що діють в одному регіоні, але не працюють в іншому. То були заходи, застосовані в Україні, але не в Чорноземній області чи Центрально-Волзькому краї: у них був голод, але не до такого розмаху, набагато нижчий. Кубань також мала дуже високу смертність і також стрімке зростання, подібно як в Україні.

Прикметно, що один регіон в Росії – Саратовська область – також мав відносно високе зростання. Не таких масштабів, як у Київській та Харківській областях, на рівні Донеччини. Якщо в АР німців Поволжя та на Кубані можна припустити вплив етнічного фактору, то в Саратовській області така гіпотеза не працює. Цей регіон на 80% заселяли росіяни.

Отже, картина складна. Але, якщо доводити, що Голодомор був чимось незвичайним, потрібно проводити порівняльний аналіз, наводити докази. А доказ такий: у Росії голод був, але в Україні він був набагато гіршим. І це має бути задокументовано.

Різниця у смертності в УСРР

3,9 мільйонів людей, які померли від голоду в 1932–1934 роках – це 13 % населення УРСР у 1933 році. Якщо рахувати лише сільські втрати, то це – 16 %. У Харківській чи Київській областях й деться про втрату 23-24% населення, тобто близько ¼ всього сільського населення. Це величезна цифра.  

Чому Харківська та Київська області мали дуже високі показники втрат, тоді як Чернігівська та Донецька – нижчі? Є особливі причини для кожної області.

Коли ми робимо розрахунок за районами, то, по-перше, ці оцінки не є такими ж точними, як для областей. Ми маємо дані про райони лише для 1933 року. Тож вони обмежені.

Якщо ви поглянете на карту, то побачите, що деякі райони мають дуже високий рівень смертності від голоду, а ті, що межують з ними – можуть мати низький. Щонайменше два райони [Тетіївський район Київської області та Глобинський район Харківської області за адміністративно-територіальним поділом на 1933 рік – Л.І.] втратили внаслідок голоду більше половини сільського населення, у сусідніх – рівень смертності був нижчим. Це клаптики, не однорідність. Ми намагаємося зрозуміти, чому було так.

Є гіпотеза, що це пов’язано із керівниками районів. Хтось вирішив відправити бригади до певного району та забрати їжу – і це спричинило вищу смертність, в той час в інших районах пошуки не були такими інтенсивними.

Ще одна гіпотеза стосується чистки у комуністичній партії України, яку Сталін провів у 1933 році. На кінець 1933 року близько 60% керівництва районів було змінено. Він вигнав чи вбив людей, значна частина з них були саме українцями. Сталін призначив російських комуністів до багатьох українських районів. Гіпотеза заснована на тому, що райони, в яких керівниками були росіяни за національністю, постраждали більше, ніж інші. Втім це ще необхідно дослідити в обласних та районних архівах.

Дані також демонструють, що найбільші втрати були не в тих регіонах, які продукували найбільше зерна – Дніпропетровська та Одеська області.  А у північних, де зерно не було єдиним врожаєм, але де було ядро української культури та спротиву.