Із фотоапаратом Шухевича. Як видатний чеський етнограф Франтішек Ржегорж досліджував Галичину

Галичина, що стала домівкою для чехів

До Галичини Франтішек Ржегорж потрапив 20-річним. У липні 1877 року після того, як хлопець закінчив реальну гімназію, його батько з родиною перебрався на Галичину – шукати роботу. Це була нормальна практика у другій половині ХІХ століття, коли чеські й українські землі перебували у складі Австро-Угорщини.

<p>Франтішек Ржегорж (16.12.1857 &ndash; 6.10.1899)</p>

Чехів вважали хорошими господарями, тож галицькі землевласники з радістю здавали в оренду їм свої угіддя. Спершу Ржегоржі орендували маєток Грабник у сестер-бенедиктинок, у селі Вовків на Львівщині. Відтак переїхали до Стрия.

Місцева народна культура відразу зацікавила Франтішека: юнак вивчав народну медицину, фольклор бойків, гуцулів та лемків. Інтерес закріпило особисте знайомство 1879 року з відомим чеським ученим Войтехом Напрстеком (1826–1894). Напрстек був засновником Чеського промислового музею в Празі та прихильником розвитку слов’янських культур. Саме під його впливом Франтішек почав збирати східногалицьку етнографічну колекцію. У 1891 році чеське товариство Svátobor надало Ржегоржеві наукову стипендію, спеціально щоб досліджував українську народну культуру.

Франтішек настільки захопився збиранням етнографічних речей, що невдовзі з його колекції постав окремий український відділ музею. Сьогодні та збірка налічує приблизно 1200 матеріалів. Серед них особливо виокремлюється гуцульська колекція, яку тепер зберігають в етнографічному відділі Національного музею в Празі. Також колекціонер своїм коштом зібрав для чеського музею невелику українську бібліотеку.

В експедиції – із фотоапаратом Шухевича

Франтішек Ржегорж багато фотографував та робив замальовки окремих предметів. Знимкував дослідник на скляні пластини розміром 9х12 см, а самі фотокартки ретельно підписував. Його українська збірка світлин походить з 1891–1893 років, коли Ржегорж жив у Зарогізному біля Жидачева і звідти вирушав в експедиції Галичиною. У своєму дослідницькому зошиті 1891 року чех занотував, що фотоапарат йому позичив Володимир Шухевич, етнограф і педагог, дід головнокомандувача УПА Романа Шухевича.

Колекція світлин Франтішека Ржегоржа зі Східної Галичини в музеї Напрстека складається із двох частин. Перша – фотокартки з 1880-х років, придбані в тогочасних професійних фотографів Юліуса Дуткевича та Альфреда Сількевича. На цих світлинах зображені переважно люди в народному одязі, що є важливим джерелом досліджень тогочасного вбрання.

Друга – понад 500 фотокарток та скляних негативів, які зробив сам Ржегорж. Тематично знімки можна розділити на декілька груп: архітектура, народні строї, заняття людей. Також фотограф знимкував свята, базари, кладовища, хрести. Практично всі світлини зроблені в екстер’єрі, адже всередині будинків, де було мало світла, тогочасна фототехніка не давала змоги фотографувати.

Ржегоржа цікавили передовсім рівнинні райони Галичини, хоча не оминув він увагою і її гірську частину, населену гуцулами та бойками. Вражає географія населених пунктів, куди ступала нога дослідника: Косів, Дора, Микуличин, Жаб’є-Ільча, околиці Долини, Городенки, Калуша, Львова, Стрия, Тернополя, Товмача.

Неопублікована колекція світлин із Галичини

Дослідниця Нада Валашкова з Праги зауважує, що збірка фотографій Ржегоржа має велику документальну цінність. 

“Світлини походять з доби, коли фотографування під час польових досліджень не було поширеним, хоча від моменту винаходу фотографії (1839 року) минуло вже пів століття. Ржегорж, як колекціонер-любитель і фотограф-аматор навряд чи знав вимоги до документальних фотозйомок, але інтуїтивно відчував їхню необхідність. Тому маємо не лише статичні, але й неповторні кадри осіб у динаміці буденного і святкового дня”, – пише Валашкова.

Франтішек Ржегорж умів помічати деталі. Ось, наприклад, святкування Великодня. Тут і традиції суботнього розпалення вогнища, і недільне освячення пасок, і пасхальні танці-“гаївки” дівчат у вишуканому святковому вбранні. Унікальними є і фотографії гімнастичних ігор парубків, що також були частиною святкувань Великодня, а ще традиція поливати дівчат водою. А також “проводи” – поминки померлих, обдаровування бідних, які молилися за душі небіжчиків.

Неповторну атмосферу передають знімки, зроблені на тижневих торгах у Жидачеві та в Косові. На світлинах бачимо торгівлю різними керамічними виробами, полотном, шкіряним взуттям, кожухами. У єврейській крамничці продавали галантерею і бляшаний посуд. Чоловік у Косові пропонує купити жінкам персні та дзвіночки для худоби – увесь крам розвішаний на продавцеві.

Опублікувати свої фотографії як єдину колекцію Ржегорж не встиг. Деякі світлини друкували в часописах Světozor (1894), Zlatá Praha (1897), Sokol (1898/99). З часом його роботи викликали велике зацікавлення українців у Канаді: 1995 року у Вінніпезі вийшла збірка із 125 знімків The Land They Left Behind за редакцією Стелли Гринюк та Джеффрі Пікнікі. У 1999 році Мілена Сецка видала 550 фотографій Ржегоржа на комп’ютерному диску як додаток до часопису Annals of the Náprstek Museum, № 20, Прага.

Зі спадщини Франтішека Ржегоржа також збереглися виписки з літератури, нотатки з експедицій, невеликі малюнки (фрагменти будинків, інтер’єрів, господарського реманенту, прикрас, писанкових візерунків). Завдяки етнографічним дослідженням йому за короткий час вдалося ознайомити Європу із жителями найсхіднішого регіону Габсбурзької монархії. Для Ржегоржа це було нескладно, адже володів він десятьма іноземними мовами.

Дослідник опублікував велику кількість статей з українознавства в чеських енциклопедичних виданнях і в періодиці. Є автором понад 170 праць і статей у чеських, українських і польських збірниках. За таку подвижницьку діяльність колеги називали Ржегоржа “апостолом слов’янського єднання”.

Чеський друг України

Дослідниця Леся Щербанюк у своїй публікації про Франтішека Ржегоржа зауважує, що самому вченому не вдалося би осягнути стільки всього. Однак він мав великий талант організатора й дипломата. Під час перебування на Галичині етнограф налагодив особисті контакти з галицькими та буковинськими українцями: редакторами, вчителями, письменниками, священниками. Йому вдалося залучити 35 респондентів, які збирали, описували та надсилали матеріали.

Ржегорж зустрічався і листувався з Іваном Франком, Михайлом Павликом, Володимиром Шухевичем, Ольгою Кобилянською, Осипом Маковеєм, Євгенією Ярошинською, Володимиром Гнатюком, Денисом Лукіяновичем, Іваном Белеєм.

Із Франком  листувався чеською мовою. Ця сторінка життя обох інтелектуалів ще потребує окремої розвідки. Також збереглося  хоч і невелике, проте дуже важливе листування Франтішека Ржегоржа з Ольгою Кобилянською. Усі ті листи зберігають в літературному архіві Національного музею в Празі. 

Року 1890  у Болехові Ржегорж зустрічався із Наталею Кобринською, письменницею та громадською діячкою. Збереглися світлини, присвячені цій його мандрівці.

Ще однією адресаткою Ржегоржа на Буковині була письменниця й учителька Євгенія Ярошинська. Листування між ними тривало понад 10 років. На прохання Ржегоржа вона надсилала йому зразки вишивок, вироби народного мистецтва, інформувала про вартісні для нього культурно-освітні імпрези.

У 1899 році, після тривалого лікування в Чехії, дослідник знову приїхав на Галичину. Встиг відвідати Львів і Чернівці. Коли повертався до Чехії, його галицькі друзі не знали, що прощаються із ним назавжди. Великий друг України із Чехії Франтішек Ржегорж відійшов у вічність 6 жовтня 1899 року.