“Якщо порівнювати з нацистсько-радянською війною, то поки що ми в 1941-42 році”, – Микола Бєлєсков

Завжди треба готуватися до гіршого

Швидкий крах Росії, згода на припинення бойових дій, виведення військ з території України та відповідні компенсації – це оптимістичний сценарій закінчення війни. Але я закликаю готуватися до гіршого. В стратегії, оборонному плануванні, завжди треба виходити з гірших сценаріїв. А вони полягають у тому, що війна може затягнутися. І для цього є низка факторів.

По-перше, максималістські цілі Росії відносно нас. Від цієї війни залежить легітимність і збереження російського політичного режиму. Це штовхатиме їхнє керівництво до максимальної мобілізації своїх можливостей. Так само і для нас – це війна за ключові цілі.

По-друге, ми живемо у світі, хай і постіндустріальному, але в ньому залишається можливість мобілізації ресурсів, як це було у Першій і Другій світових війнах. Тому вважати, що у нашій війні все завершиться швидким знищенням ворога чи захопленням територій – неправильно.

І по-третє: так, на Росію наклали великі санкції, але повністю можливість продавати свої енергоресурси, в тому числі до Європи, їй не перекрили. Тому певні резерви російський уряд таки матиме. Росія, хоч і не є самодостатньою у багатьох технологічних речах, але може себе забезпечити базовими продуктами.

Зважаючи на все це, варто очікувати, що російський режим намагатиметься досягти своїх політичних цілей військовим чином до останнього.

Моральний стан усієї російської армії важко оцінити. У тих, кого захопили у полон, він на низькому рівні. Ймовірно, росіянам і надалі буде вдаватися мобілізовувати людей. Завдяки активній пропаганді, обіцяючи певні економічні преференції в умовах збідніння, надрукувавши велику купу рублів. Тож я б не розраховував, що буде тотальна деморалізація. 

Ми нанесли їм низку втрат, але цього замало, щоб росіяни відмовилися воювати. Щоб остаточно притихли, треба зірвати ще один-два серйозних наступальних пориви російської армії.

Економічне життя у тилу – обов’язкове

Тривалість війни буде залежати від того, як кожна сторона налагодить економічне життя в цих умовах. Ми зараз у стані ейфорії та підйому, але далі доведеться жити при зменшеному ВВП і значно вищих, ніж раніше витратах на оборону. Так само житиме і Росія. Виграє той, хто краще використає обмежені ресурси і допустить менше помилок в економічному плануванні.

Є приклад Першої світової війни, яка завершилася не так через поразки на полях боїв, як через економічне виснаження. Тому умова нашої перемоги – це правильне планування у середній-довгостроковій перспективі. 

Ейфорія не протримається довго. Заощадження та фінансові ресурси, які люди зараз віддають армії і волонтерам, вичерпаються. Почне також працювати ефект зменшеної економіки. Тому зараз навіть важливіше не стільки бити ворога на фронті, хоча це чільне завдання, як провести правильне економічне планування. Зрозуміти, на який ресурс ми можемо розраховувати: власний і наших партнерів, які готові допомагати економічно. Відтак правильно розподілити його.

А про терміни, коли закінчиться війна… Перша світова дає добрий приклад – тоді очікували швидкого завершення протистояння, але воно розтягнулося на чотири роки. І перемогли ті, хто вдаліше займався саме внутрішнім плануванням економіки у час війни. 

Безумовно, фінансова підтримка армії, волонтерів чи переселенців – важлива і потрібна. Але й економічне функціонування у тилу – обов’язкове. Бо крах економіки означатиме крах здатності чинити організований спротив.

Треба стабілізувати лінію фронту

Є варіант, що Росія захоче заморозити війну. На півдні, на північному заході від Києва, у районі Харкова, на підступах до Чернігова, частково на Сумщині росіяни можуть почати окопуватись. І тоді це стане одним із факторів затягування війни. Деякі наші території можуть тимчасово потрапити під контроль ворога, тож українське ВВП недоотримуватиме. Можливості створити необхідну щільність сил і засобів та сформувати цілісну лінію фронту в росіян є.

Втім це може бути спробою перегрупуватися, підтягнути резерви і потім знову атакувати. Бо просто взяти під контроль окремі території України – це не вихід для Росії. Тут вони або повністю відмовляться від завойовницьких намірів, або намагатимуться довести війну до переможного кінця. Що, ясна річ, не є варіантом для українського народу, тому буде активний спротив.

Та стратегічно ця ситуація – окопатися – не працюватиме на Росію. Ми також отримаємо можливість відпочити і перегрупуватися. Щоб реорганізувати збройні сили, розгорнути виробництво, запустити економічне життя.

За останніми оцінками, які я бачив, ЗСУ розбили чи частково вивели з ладу чверть російських батальйонно-тактичних груп. Тобто росіяни володіють ще 75% воєнного потенціалу. Питання: чи вони застосують його на всіх напрямках, як роблять це зараз, чи, наприклад, лише на київському.

Якщо Росія далі активно наступатиме і вичерпуватиме свій не тільки наступальний, а й бойовий потенціал, при цьому не окопуватиметься, то це створить умови для наших серйозних контрударів. Але якщо росіяни припинять наступати і почнуть окопуватися – тоді атакувати буде набагато важче.

Те, що чверть батальйонно-тактичних груп ворога частково або повністю втратили боєздатність, – доволі непогано. Особливо після оцінок, що, мовляв, Київ впаде щонайбільше за 97 годин. Але поки що я не можу сказати, що ми володіємо потенціалом у рамках наступальних операцій, наприклад, ліквідувати всі російські вклинення.

Між обороною і наступом є велика різниця. Потрібна різна якість сил, інша номенклатура озброєння. Зараз ми від Заходу отримуємо легкі системи, які добрі для оборони. Але для наступу потрібна зовсім інша зброя, потужніша, яка має більш дальнє ураження. Отримання такої зброї – це вже завдання або тільки для України, або ж взаємодії з окремими країнами, наприклад, Туреччиною. Якщо, звісно, турки погодяться підтримати український наступальний потенціал.

Зараз насамперед треба стабілізувати лінію фронту. На півдні навколо Києва, в районі Харкова, в районі операції об’єднаних сил – тоді можна буде говорити про подальші дії. Та наразі оперативна і стратегічна ініціатива на боці Росії. Наступальний потенціал у них ще залишається.

Без зброї, яку нам постачає Захід, вести стратегічну оборонну операцію було би значно важче. Вони забезпечили нас засобами для боротьби з танками і бойовими броньованими машинами настільки, що їх вистачить на все, що ще залишилося в російській діючій армії.

Ми ще не перегорнули першої сторінки цієї війни

Ми ще не пройшли переломного етапу у цій війні. Перелом буде, коли росіяни перестануть просуватися вперед. Поки що вони рухаються на півдні і на Харківщині. З одного боку, тиснуть на Ізюм, з іншого – на Сєвєродонецьк, Лисичанськ і намагаються з’єднатися. Бачимо бої навколо і на ближніх підступах до Києва, активно обороняється Чернігів і Харків. Поки що ми на етапі стратегічної оборонної операції. Поки не відбудеться повної стабілізації лінії фронту, поки ворог зберігає наступальний потенціал – не можна сказати, що ми пройшли якийсь певний етап і перегорнули сторінку.

Та головне зараз те, що російські збройні сили виявилися нездатними до швидких проривів нашої оборони, до оточення і знищення наших сил. За виключенням хіба Маріуполя, але і там, попри те, що місто в оперативному оточенні, ЗСУ продовжують вести бойові дії. 

Всі інші наші сили збережені, ворог не досягнув своїх завдань. Вони щодня втрачають техніку і живу силу. Це головний наш успіх. Втім це не свідчить, що ми пройшли цей етап. Ні, ми ще на стадії, коли ворога треба цілковито позбавити наступального потенціалу, щоб він втратив ініціативу. Умовно кажучи, якщо порівнювати з нацистсько-радянською війною 1941-45 років, то ми поки що на 1941-42 році.