"Змагання до кращого"

"Хотілося жити й бути готовим"

"Не чекала молодь українська, що першу зустріч пластову відбуватиме не над Дніпром, не в Карпатах і не на Поліссі. До рідних зір і порогів вернутися мусимо, щоб розпалити вільні пластові вогні й на карпатських полянах, і на дніпрових плавнях, і на узбіччях Кавказу!" — так писав про повоєнні роки поет і пластун Богдан Кравців.

Від моменту створення 1912-го "Пластові" довелося пережити дві світові війни та десятиліття заборони. Попри це, у 1920-х роках у підпольській Галичині він розвинувся в одну з найпотужніших скаутських організацій Східної Європи. А на Закарпатті, за підтримки чехословацької влади, дійшов до більшости сіл. На початку 1930-х там діяла майже сотня куренів пластового юнацтва. Друга світова закинула сотні тисяч українців до Німеччини та Австрії. Майже одразу після закінчення тієї війни в таборах Ді-Пі було відновлено пластову працю. Наприкінці 1946-го там налічували майже 3,5 тисячі членів організації.

Спочатку до 35-ї річниці планували провести два масштабні заходи: "Свято весни" в червні та "Ювілейну зустріч" у серпні. Пізніше їх вирішили об’єднати в один, призначений на 5–7 липня 1947 року в Міттенвальді. Саме тому "весняне" свято відбулось влітку. Клич зустрічі — "Змагання до кращого".

Вранці визначеного дня на відкриття дійства пластуни вишикувалися довгими колонами на дорозі поміж наметами, що перетворилася на болото, — напередодні пройшла злива. Першими на площу вирушили найстарші — 117 сеніорів, далі — 208 старших пластунів, відтак — 871 юнак і юначка. Насамкінець — майже 90 членів новацтва у двох відділах.

— Чи ви готові? — звернувся до учасників начальний пластун Северин Левицький.

— Хотілося жити й бути готовим, — пригадував свої почуття один із присутніх.

Під біло-червоно-білим прапором

У ювілейному "Святі весни" взяло участь майже 2 тисячі осіб. Делегації прибули з довколишніх таборів Ді-Пі Баварії: Ауґсбурґу, Ашафенбурґу, Бамберґу, Байройту, Ландсгуту, Реґенесбурґу, Ноймаркту та інших. Принаймні дві делегації приїхало із землі Баден-Вюртемберґ — міст Ульм і Ельванґен.

Найменша група — четверо осіб — подолала найбільшу відстань, прибула з Майнц-Кастеля за 500 кілометрів звідти. Представляла вона пластовий осередок правобережного району міста Вісбаден, що в землі Гессен. Делегацію очолював станичний Юліан Саварин — колишній перший полковник "Пласту" у Дрогобичі.

До свята долучилися три сотні скаутів з інших країн: поляки, угорці, литовці. Білоруси крокували під біло-червоно-білим прапором. Також прибули представники скаутів США, Британії та Німеччини. Останню делегацію очолював Александер Ліон, засновник скаутингу в німецькомовних країнах. Це він 1909 року написав підручник Das Pfadfinderbuch, за яким вчились, зокрема, і перші українські пластуни. Під час війни Ліон, єврей з походження, пережив нацистські концтабори. А тоді взявся відновлювати німецький скаутинг.

Серед української еміграції ще точилась дискусія щодо розміщення кольорів на національному прапорі. Офіційна одноднівка зустрічі повідомляла, що під час урочистого відкриття на щоглі замаяв стяг "дорогими кольорами золота української пшениці й голубого українського неба", тобто синьо-жовтий. Але на кольоровій відеохроніці бачимо, що все було навпаки: жовта барва — вгорі. Із конфесійним питанням теж було непросто. Молебні служили і греко-католики, так і автокефальні православні.

Чистота й естетика

Програма щодня розпочиналася о 7:00 або 8:00: вставання, прорух, миття, звітування, молитва, сніданок, праця біля наметів. Далі — служба Божа, після якої влаштовували змагання: із куховарення, першої долікарської допомоги, відбиванкиволейболу, танців і співу. Скаутмайстри Володимир Приймак і Мирон Утриско із пластового осередку в Реґенесбурґу за підтримки куреня "Чорноморці" випрацювали теренові вправи, у яких пластуни мали демонструвати свої вмілості. Також оцінювали намети кожної делегації — критеріями були чистота й естетичне оформлення.

Організували виставку мистецтва. Представниці ауґсбурґського осередку провели купальський обряд, під час якого стрибали через ватру та пускали вінки по воді. Пластуни з Ауґсбурґу та Байройту експромтом створили оркестр з акордеона, гітар і мандолін. Удень вони підігравали на різних конкурсах, ввечері грали на ватрах.

Щодня виходила машинописна газетка-бюлетень, так звана одноднівка. Богдан Кравців презентував відновлений часопис "На сліді". Щотижнева газетка "Таборові Будні" збірного табору Ді-Пі в Міттенвальді видала спецвипуск. Комендант табору адвокат Михайло Дужий написав там: "Перші пластуни кров’ю засвідчили вірність Богові й Україні. Тепер Пласт знову гуртує українську молодь, учить її та вказує шлях до щастя, слави та свободи". Був там і спогад адвоката Ярослава Гриневича — учасника гуртка, який 1912 року склав першу пластову присягу.

Кооператива "Пласт" із Байройту видала два кольорові мобілізаційні плакати зустрічі. А на самому заході поширювала ілюстровану пам’ятну книжечку, куди кожен учасник збирав автографи інших. Ці книжечки досі зберігають у багатьох українських діаспорних родинах. Видрукували чотири марки, виготовили відзнаки і пропам’ятні жетони.

Незатертий спомин

7 липня о 22:00 розпочалася прощальна ватра. Пара пластунів — юнак і юначка — кинула у вогонь смерековий вінок за тих, які не змогли приїхати на зустріч, бо були на полі бою або в концентраційних таборах. Багаторічна провідниця пластунок Цьопа Паліїв, сестра організатора дивізії "Галичина" Дмитра Палієва, писала: "Хоч карпатськими плаями не гомонять пісні наших пластунів, хоч не горять вогні на площах пластових таборів, але ми віримо, що серця наших друзів там, у Рідному Краю, горять вічним вогнем пластової Ватри".

На урочистому закритті дійства пластуни вперше виконали пісню "При ватрі". Вірш Юрія Старосольського, опублікований за 10 років до цього в передовиці часопису "На сліді", поклав на музику Юрій П’ясецький. Відтоді українські скаути щовечора співають її, коли закінчують свій вогник чи ватру. Позапластовий загал міг чути цю пісню у виконанні Квітки Цісик.

На "Святі весни" було зроблено 1,5 тисячі світлин. Пізніше кооператива "Пласт" видала альбом із 24 фоторепродукціями. Зенон Елиїв відзняв, а опісля змонтував кольоровий фільм. Організатор підпільної мережі УВО у львівському "Пласті" та один із творців ОУН на Галичині професор Володимир Янів-"Янкель" так резюмував суть цієї зустрічі: «Ювілейне "Свято Весни" було великим успіхом української пластової організації й дальшим кроком вперед на шляху до намічених цілей. В усіх учасників залишило воно незатертий спомин на ціле життя».