Пташки на синьому гіллі: вибійки Лівобережжя кінця ХІХ століття

Техніка і колір

Існує кілька технік вибійки, якою здавна наносили малюнок на тканину. "Поверхнева вибійка", коли олійну фарбу за допомогою штампівдощок різного розміру і з різними малюнками накладали на поверхню домотканої тканини. "Кубова вибійка"походить від "кубу" — особливого лугового розчину синьої фарби схожа на техніку батіка або розпису писанок воском.

В обох методах був популярним синій колір. Чому саме він домінував у давніх зразках вибійки? Можливо, це було пов’язано з конкуренцією між двома групами виробників набивних тканин у Російській імперії — мануфактурами та дрібними майстернями, де продукція була дешевшою. Указ Сенату від 1758 року дозволяв селянам-красильникам набивати малюнок тільки "синьою фарбою на маслі". Вибійку, яку селяни робили під фабричний ситець та міткальбавовняне полотно, "забирали в казну", а на власників майстерень накладали штраф. Таким чином майстрам дрібних підприємств залишалося хіба що вдосконалити єдиний вид вибійки, яку "не за фарбники, але за майстерність і рукоділля належить шанувати". У ХІХ столітті примусове обмеження в кольорі призвело до сталої традиції.

Для виготовлення синьої фарби до кінця ХІХ століття використовували індиго — рослину, відому своїми властивостями вже близько двох тисяч років. Дешевшу фарбу робили з вайди фарбувальної та дубової кори. З давніх часів вайда була важливим джерелом синього барвника і культивувалася у всій Європі.

Дошки для вибійки продавали на ярмарках, вони мандрували з одного регіону в інший. Це пояснює схожі орнаменти в різних регіонах Російської імперії. Дошки служили довго, іноді кільком поколінням майстрів. Їх ремонтували, зберігаючи той самий малюнок протягом усього ХІХ століття.

Малюнки та орнаменти

На Лівобережній Україні наприкінці ХІХ століття поширеною була поверхнева вибійка. У фондах Російського етнографічного музею зберігають зразки вибійчаних тканин з експедицій початку ХХ століття. Деякі з них експонували на виставці 1921 року, де представили одяг українців різних регіонів.

Етнографам під час поїздок вдалося зафіксувати процес вибійки. Часто її робили на ярмарках, куди жінки приносили своє полотно. На фотографіях Миколи Лебедєва можна роздивитися дошки для вибійки та малюнок.

Орнаменти були розмаїтими. Найпростіші мали вигляд смужок різної ширини. Між суцільними тонкими смужками могли розміщати невеликі ромбики або трикутники, які також створювали ефект смугастої тканини. На одній зі світлин бачимо жінку, яка робить вибійку. Подібна дошка є у фондах Національного музею декоративно-прикладного мистецтваНМДПМ.

Поширеною також була картата вибійчана тканина. Ефект картатої тканини створювали також орнаментами, в яких різні елементи розміщували у шаховому порядку. Вибійчана дошка, якою робили такі зображення, зберігається у НМДПМ і була представлена 2023 року на виставці "Віддзеркалення" (фото 50).

Один із найпоширеніших мотивів на вибійчаних тканинах — пташки, розташовані у шаховому порядку, або на гіллях чи між квітів. На деяких вибійках чітко видно, що це півень. Часом поруч із ним зображували й інших тварин, зокрема зайця . Композиція малюнку вибійки, як правило, тяжіла до квадрату. Таку тканину використовували для скатерок або наволочок. Дошки для цієї вибійки були досить масивними, щоб зробити малюнок великого розміру могли використовувати кілька дощок. Якщо товщина дошки дозволяла, то на іншій стороні робили ще один малюнок у вигляді розетки.