Унів

Uniów

1395p. перша згадка

П-т: Перемишлянський

В-во: Львівське

1939 - 1941

Перші совіти

1 вересня 1939 р. розпочалася Друга світова війна. Згідно з положеннями таємного протоколу про розподіл сфер впливу між Німеччиною та СРСР, який додавався до пакту Молотова-Ріббентропа (23 серпня 1939 р.), Червона армія 17 вересня 1939 р. перейшла Збруч й невдовзі окупувала західноукраїнські землі. Українське суспільство Галичини жваво прореагувало на ці події, позаяк бачило в діях більшовиків шлях до звільнення від польського режиму. 22 жовтня 1939 р. відбулися вибори до Народних зборів Західної України, на засіданні яких у Львові 26–28 жовтня 1939 р. проголошено возз’єднання Західної України з УРСР. Попри створення ілюзії легітимності та добровільного підписання цього акту, подальші дії окупаційної влади супроводжувалися примусом та терором.

  •  

    Лукія Лесіцька, 1932 р. н., про “перших совітів”

     

  • «То треба було знати і треба було видіти як подіяла пропаганда. «Всьо ваше!», «Всьо для вас!», «Вже куркулі насосалися вашої крові!», «Радянська влада поділить всьо!». І почалося вже в трийцять дев’ятім вже восени розкулачування. А в клубі сільському, то була читальня. Приїжджав політрук, грузин, чорний, рябий такий, з віспою на лиці. То я казала: «Мамо, а чого він має таке лиці, ніби на нім чорт горох молотив?» І то не збори називали, а мітинг, і там пропагувалося яка радянська влада добра, яка вона справедлива, «Хто був нічим – він стане всім!», «Влада в руках народу!». А такий активіст знов їхав на сивім кони, в будьоновці-шапці, червоною лєнтою такою перевєзаний і з тою трубою сигнальною, прізвище в нього було Бедрій, а в селі  називали Іван Грубий… І почалося розкуркулення від монастиря, забирають в монастирі худобу, забирають зерно. І беруть ту бідноту. Ну а яка то була біднота? То були здорові люди, молоді. Но чи то було лінивство, чи то була безрадність трудно сказати. Дітий настарчувалися тьма-тьмуща, і вони не думали, шо їм не буде шо їсти, не буде шо одіти… Господарі мали двоє-троє дітей від сили… Знов зібрали форшпан: кілька підводів, солдатів в будьоновках зі штиками і поїхали розкулачувати монастир. І везуть зерно по дорозі коло мене, по тій греблі і ми так стоїмо з мамою коло воріт і чуємо хтось співає. Їдуть звітам і співають, а там мішки з  зерном, з пшеницею. А в монастири така була пшениця зародилася, в них якесь насіння було особливе, шо колосся якось так було не догори, а торчало. І вони в ту пшеницю поставили навіть такі гілки як на горох, шоб вона не вилягала і не падала. Вони там мали свою молотільну машину на коні. І вони так мішками ту пшеницю везуть, а та біднота з дітьми сидить. І їдуть через міст дубовий і співають пісню: «Свобода, свобода! Шо твойо – то мойо! Наше всьо і нічийо». То солдати співали, а вони підспівували».

    Лукія Лесіцька, 1932 р. н.

  •  

    Практично в усіх містах та містечках, зокрема у Львові, Перемишлянах, Бібрці, Золочеві та Дрогобичі створено в’язниці, в яких утримували національно-активних представників галицького суспільства.
    Більшість заарештованих загинули, позаяк лише за перші два тижні після початку німецько-радянської  війни у тюрмах Західної України більшовики розстріляли понад 21 тис. осіб, зокрема Василя Оріхівського
    (1914 р. н.), якого утримували у Золочівській в’язниці. Ці події увійшли в історію під назвою  “Західноукраїнська трагедія” і стали кривавим символом злочинності сталінського режиму та причиною подальшого негативного ставлення місцевого населення до радянського окупаційного режиму.

  • «В нас були люди, як їх називали усвідомітєлі, то вони слідкували за людьми і їм платили по трийціть рублів на місяць. Ходили ввечері попід вікна і слухали, записували, хто куди поїхав, приїхав, хто і шо говорив. А бувало, шо збрехав і так люди попадали в тюрму і попадали в Сибір. То були страшні часи… Попропадали люди, не виселили, а попропадали. Пам’ятаю так як нині, як вечером посходилисі до нас мужчини, ми з мамою там на ліжку спали і хтось був белькнув, шо до нас мають прийти. А то ж до коваля в першу чергу люди найбільше приходили і ми надіялись, шо до нас не навідаються (спецслужби, – авт.), але вночи  чоловіки сиділи і один по одному виходили, дивилися. А я ше мала дитина була, то я так боялася, шо то хтось прийде і тата заберуть і закатують десь…».

    Лукія Лесіцька, 1932 р. н.

  • Лукія Лесіцька, 1932 р. н., про мобілізацію батька до РСЧА

  • «Я ше пам’ятаю як вибори були, а в мене були такі дві тополі, а ми йшли з церкви і побачили такий великий плакат повішаний на тих тополях, а на плакаті корито і три свині до того корита пхаються, а війт Нудик стоїт з батогом і відганяє. А то вже мали бути вибори. На ті голови колгоспу, сільських рад не ізбиралися такі, шо були господарники. То ізбиралися люди, котрі відчувалися пластиліном, які були слухняними рабами і полюбили серцем і душою радянську владу, і готові були на всьо. Закладали одні других, пильнували одні других, продавали».

    Лукія Лесіцька, 1932 р. н.

Сортування за часом
Друга світова
війна
1939
Національно-визвольна
боротьба
1942
Повоєнні репресії
1944
У складі УРСР
1953
Незалежна
Україна
1991