Романів

Romanów

1410p. перша згадка

П-т: Бібрецький

В-во: Львівське

1942 - 1950

Національно-визвольна боротьба

У 1943 р. на території Галичини з ініціативи Організації українських націоналістів створюється Українська народна самооборона – збройні формування українського визвольного руху, які з грудня 1943 р. прийняли назву «УПА-Захід». Українська молодь Галичини взяла активну участь у розгортанні боротьби національного підпілля. З другої половини 1944 р. відділи УПА проводять низку успішних боїв із фронтовими частинами Червоної армії, прикордонними та внутрішніми військами НКВС. Звичним явищем стають постійні облави, засідки та обшуки господарств селян, які влаштовували загони МВС та війська МДБ з метою повного винищення українського збройного підпілля.

  • У 1944 рр. в лісовому масиві на південно-західній околиці с. Романів неподалік г. Камули на території та навколо городища Х-ХІ ст., була розташована навчально-військова база та лазарет УПА з численністю у 300-400 вояків, (за спогадами місцевих мешканців, які заготовляли харчі, медикаменти та інші господарські речі), також недалеко на території старого лісництва була організована велика конюшня (кількість коней на потреби УПА коливалась від 200 до 250 голів). Успішні військові дії Червоної Армії на Волині та на Тернопільщині призвели до передислокації частин УПА. Згідно спогадів (членів підпілля та місцевих мешканців) на той час у Романівських лісах перебувало до двох тисяч вояків УПА. Від серпня до жовтня 1944 р. поблизу Романова тривали багатоденні бої відділів УПА з військами НКВД та регулярними військами Червоної армії із залученням авіації, артилерії та бронетехніки.

  • Олекса Кушнір, 1922 р. н., про свій вступ до лав УПА

  •  

    8 вересня 1944 р. відділи куреня особливого призначення ВО-2 УПА-Захід під проводом «Гонти» під час переходу з любешських лісів у романівські між Стоками і Свіржем зіткнулись із більшовицьким загоном чисельністю 200 солдатів, який був повністю ліквідований повстанцями. У цьому бою загинули повстанці Kaтинський, Зимовий, Cкрипак, Гонта i сoтенний Оpленкo. Після цього підпільники просунулись у гущу лісу.

  • Наступного дня – 9 вересня 1944 р. в урочищі Ріпище поміж Романовом і Стоками відбувся один із найбільших боїв між УПА та НКВС. Більшовики взяли ліс в оточення з чотирьох сторін, стягнувши чисельні загони НКВС, регулярні війська (до 1000 солдатів), було залучено артилерію: танки, мінометні установки, бронетранспортери. Попри переважаючі сили противника та обмеженість боєприпасів повстанці чинили відчайдушний опір. В результаті чотиригодинного бою знищено 300 радянських солдатів, в тому числі 12 офіцерів. Однак були повністю розбиті сотні «Ворони», «Струя», «Левка» і «Олеся», які входили до куреня «Гонти». Згідно із звітом Михайла Кондрата («Скитана») у цьому бою загинуло 116 повстанців.

  • Партизани то майже в кожній хаті були. Їсти тако дали, дівчита носили на Лису шось їсти там рихтували, то тії дівчита то також сиділи в тюрмі. Я не носила я мала шити. Я все шила я в господарстві вдома, але шила раз шось партизанам, шось зашивалам там то таке во, то всьо шо то також. Вони кажут то тоди сталося голосити стали по арештувати і тії навіть же ся поголосили то там їх по арештували ше сиділи там в тюрмах.

    Катерина Мох, 1922 р. н.

  •  

    16 червня 1944 р. через необережність у Романові загинув обласний провідник ОУН на Львівщині Михайло Шкамбара (“Кедр”, “Скала”). Від осені 1944 р. в Романові постійно розміщувався великий гарнізон радянських каральних органів, чисельність 150 бійців, які влаштовували облави та засідки на довколишні села. В середині жовтня під час більшовицької облави у селі загинув командир Городоцького ТВ на псевдо “Зараза”. У квітні 1945 р. у викритій підрозділом МГБ криївці в Романові було вбито стрільця “Джерю”. 27 квітня 1945 р. під час облави в селі більшовиками було схоплено Теодора Дикого. Згідно з протоколом допиту члена центрального проводу ОУН, керівника референтури пропаганди П. Дужого від 19 червня 1945 р., в районі Романова переховувався організаційний референт Львівського крайового проводу ОУН “Бувалий” (“Скитан”).

  • Стефанія Прибила, зв'язкова УПА "Зірка", с. Романів Бібрського (тепер Перемишлянського) р-ну Львівської обл., поч. 1942 р. Світлина з особистого архіву Ярослава Стасика с. Романів Перемишлянського р-ну
    Стефанія Прибила, зв’язкова УПА “Зірка”, с. Романів Бібрського (тепер Перемишлянського) р-ну Львівської обл., поч. 1942 р.
    Світлина з особистого архіву Ярослава Стасика
  • Олекса Кушнір, 1922 р. н., про свій останній бій в УПА

  • Були партизани, був Підлужний, був Гавриленко… Майовец був, ше був Качан… Ше були Мисяки два брати рідні оден Олекса, оден Михайло. Ну їх всіх побили вони були ті всі в партизанці, їх всіх побили… Облави робили. Єдного разу в зимі то була зима і вони той вони. Ту коло цвинтару десь здибали. То також були і хруні також було доволі, шо продавали свій народ. Гордиславці їхали гордиславські партизани їхали і туво коло цвинтару переймили ті енкавидисти. Їх ту зістрінули і єден втопивсі в кирниці, а єдного забили.

    Марія Рожій, 1931 р. н.

     

  • Зліва направо: Катерина Мох, Михайло Рій, с. Романів Бібрецького повіту Львівського в-ва (тепер Перемишлянського р-ну Львівської обл.), 1939 р. Світлина з особистого архіву Катерини Мох, с. Романів Перемишлянського р-ну Львівської обл.
    Зліва направо: Катерина Мох, Михайло Рій, с. Романів Бібрського (тепер Перемишлянського) р-ну Львівької обл. 1940-ві рр.
    Світлина з особистого архіву Катерини Мох
  • Марія Рожій, 1931 р. н., про загибель повстанців у Романові

  • Партизанка була. В лісах троха тут йшли бої. Ту була довго партизанка, були в Чорному Чорному лісі – там були наші. Навіть один прийшов мав перестрілену руку, то рука висіла він тіко стріляв з одної руки. То дуже зле, то не годен. Він пістолет мав з карабіном, прийшов то всьо в формі німецькій. І тут його родина ше є в селі. Він писався Богуш Михайло, Та тут багато в селі було таких шо ся скривали в селі. А тут постійно були облави. Ту дванайцята армія брала участь в боях – більшовицка. Так шо то дуже трудно було, дуже трудно. Треба було дуже обережно ой-ойо-йой. Ну декого вбили. То ліс рідкий не такий як Карпати.

    Михайло Підлужний, 1923 р. н.

  • «Страху я не чув. Я тільки зло чув сильне. Лють така брала, розумієте, шо то просто. Значить більшовики тиснуть на нас. Я тільки підсунувся близько, а там отака санітарка в нас була «Черемха». Вона усьо носила ті записи мої. Я мав сто одинайціть чекістів на своєму рахунку. […]. У Бережанах, ми там мали сильний бій з більшовиками. А він (радянський командир – авт.) всьо кричить в рупор: «На ліво, на ліво! Враг заходіт слєва!». А я кажу: «А ти сукін кот, до празнику шапку надів! Ану скидай шапку!». І беру десятизарядку. Сотенний каже: «Дай си спокій, та то далеко». «Як далеко!» – кажу – «Та то далеко йти, а куля йде просто». Я як сі прицілив, як папахнув! А він но так аж на самім крайчику скали стояв. Фіть (свиснув – авт.), кажу: «На ліво, дивітьсі, вже полетів! А Ви кажете далеко». […]. Їли, шо попадало. Ми часом попадали на склади військові. Ше й селянам відтам давали, бо другий раз прийдете, треба буде шось поїсти. Корови купували. Були часи, шо голодні ходили. Жи поснідати не дали навіть».

    Олекса Кушнір, 1922 р. н.

     

  • Олекса Кушнір, 1922 р. н., про свій арешт

  • Катерина Мох, 1922 р. н., про “партизанку”

Сортування за часом
Національно-визвольна
боротьба
1942